Поради батькам

 10 порад Януша Корчака для батьків

Януш Корчак – видатний польський педагог, письменник, лікар і громадський діяч, який відмовився врятувати своє життя тричі. Уперше це сталося, коли Януш ухвалив рішення не емігрувати до Палестини перед окупацією Польщі, щоб не залишати «Будинок сиріт» напризволяще напередодні страшних подій. Вдруге – коли відмовився тікати з варшавського гетто. А втретє це сталося – коли всі мешканці «Будинку сиріт» уже зайшли до вагона поїзда, що відправлявся в табір, до Корчака підійшов офіцер СС і запитав:

- Це ви написали «Короля Матіуша» ? Я читав цю книгу в дитинстві. Хороша книга. Ви можете бути вільні.

- А діти ?

- Діти поїдуть. Але ви можете залишити вагон.

- Помиляєтесь. Не можу. Не всі люди – мерзотники.

Нікого з очевидців цієї розмови не залишилося. Як не залишилося свідків і того, що Корчак дорогою до Треблінки розповідав дітям казки, щоб відігнати від них важкі думки.

Але ці епізоди настільки характерні для особистості «старого лікаря», настільки відповідають стилю всього його педагогічного і людського життя, що не викликають сумнівів – це було саме так. Януш Корчак – педагог, який відмовився залишити своїх дітей на порозі газової камери. Не залишив і загинув у німецькому концентраційному таборі Треблінка разом зі своїми вихованцями – дітьми з варшавського «Будинку сиріт», хоча міг би врятуватися.

Після всього сказаного можна більше нічого не знати про Корчака. Однак хочеться ознайомити вас із десятьма   принципами виховання дітей, рекомендованими цією приголомшливою людиною:

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав  життя, як  можна віддячити тобі? Ваше продовження  дасть життя іншому, той – найступному, і це незворотний закон подяки.

3. Не зганяй на дитині свої образи, аби в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.

4. Не стався до дитячих проблем зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений – і малечі також може бути важко не менше, аніж тобі, а можливо, й більше, оскільки  життєвий досвід відсутній.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всій твоїм життям, не тільки плід від плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток у ній творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких буде рости не «наш», «свій» малюк, а душа, дана на зберігання.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму малюку.

10. Люби своє чадо будь-яким – неталановитим, невдахою, дорослим. Спілкуючись з ним – радій, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

        ДОПОМАГАЄМО П'ЯТИКЛАСНИКАМ АДАПТУВАТИСЯ

Адоптація дитини до навчання в середній ланці школи відбувається не одрозу — не день і не тиждень потрібні, щоб звикнути до нових умов навчання. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним навантаженням усіх систем організму. Як же допомогти нашим учням у цей досить складний період шкільного життя?

Адоптація — це процес пристосу­вання індивіда до умов то вимог ново­го середовища, умов життя та діяль­ності

Починаючи роботу з учнями 5-х класів, необхідно брати до уваги вікові особливості раннього підліткового віку, позначені деякими но­воутвореннями.

Стосовно фізичного роз­витку цей вік пов'язаний з перебудовою всього орга­нізму дитини, зумовленою насамперед початком стате­вого дозрівання, який також має суто індивідуальний характер. Активізація залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Починається інтенсивний ріст організму. Зміцнюється м’язово-скелетна система, зрос­тає фізична сила.

Соціальна ситуація розвитку у цьому віці суттє­во не змінюється. Але своєрідність соціальної ситуа­ції розвитку полягає в тому, що це — перехідний пе­ріод, Тобто це початок усвідомлення дитиною того, що вона вже не дитина, але ще й не доросла людина, що може породжувати почуття невпевненості, неста­більності.

Як свідчить практика, більшість дітей прохо­дять період адаптації до навчання в середній ланці як важливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт закінчен­ня початкової школи, на чому наголошують учителі й батьки, по-друге, предметне на­вчання.

Незважаючи на те, що й раніше діти вивчали різні предмети, саме під час переходу до середньої школи вони починають розуміти й усвідомлювати зв’язок цих пред­метів з певною сферою знань,

Для багатьох п’ятикласників, що навчалися спочат­ку в одного вчителя, перехід до кількох учителів з різ­ними вимогами, різними ха­рактерами, різним стилем викладання також є зовніш­нім показником їхнього до­рослішання, але разом з цим і фактором тривожності та проблем.                              

Учневі необхідно вирішувати проблеми

не тільки організаційного характеру а й пси­хологічного, а саме:

►  Як не загубитися в просторах школи?

►  Як розподілити час на перерві: для переходу в інший кабінет, для відпочинку, для відві­дування їдальні?

►  Що робити, коли ображають старшоклас­ники?

►  Як впоратись із зростанням кількості уроків, а отже, і домашніх завдань?

►  Як налагодити стосунки з різними вчителя­ми, пристосуватися до їхніх вимог, методів навчання, а можливо, й темпераменту?

►  Як стати значимою людиною для класного керівника?

Додають до цього можливі нерозв’язані проблеми, які тягнуться за дитиною з початкової школи: пробле­ми особистісного характеру, взаємин із однокласниками, проблеми, пов’язані з навчанням тощо.

Актуальні діалоги

Високі вимоги найчастіше виявляються їм не під силу. Звідси — підвищена залежність певної частини ді­тей від дорослих, нелюбов до класного керівника, відчут­тя самотності і того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Іноді за певною формою поведінки (напри­клад, за відвідуванням 1-го класу, в якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мо­тиви: від бажання знову опинитися у знайомій, звичай­ній ситуації опіки, коли тебе знають, про тебе дбають, до

Але для учня й для учнівського колективу перехід до п’ятого класу може стати початком нового життя, но­вих успіхів, розкриттям нових граней характеру, власних можливостей, здібностей, прихованих ресурсів.

Тому в період адаптації дітей до умов навчання у се­редній ланці школи одним з головних завдань практич­ного психолога, класного керівника, вчителів-предмет- ників є:

✓   створення у класі атмосфери психологічного ком­форту;

✓   допомога в освоєнні нового навчального процесу;

✓   пристосування учнів до вчителів-предметників та їх­ніх вимог;

✓   пристосування до особливостей та нових умов на­вчання.

Центральне місце в житті п’ятикласника починає по­сідати спілкування з товаришами. Ще зовсім недавно до­мінувало звичайне бажання бути серед однолітків, гра­тися з ними, щось разом робити, а тепер головним стає прагнення отримати певний статус у колективі.

Учителі середньої школи часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими учнями середньої школи і ставлять до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію п'ятикласників до навчання в се­редній ланці.

          Рекомендації вчителям предметникам у роботі з                                           п’ятикласниками

1.   Враховуйте труднощі адаптаційного періо­ду, вікові особливості п'ятикласників у вибо­рі термінології, методичних прийомів.

2.   Не перевантажуйте учнів надмірними за обсягом домашніми завданнями, дозуйте їх з урахуванням рівня підготовки учня, гігіє­нічних вимог віку.

3.   Стежте за темпом уроку — високий темп заважає багатьом дітям засвоювати матеріал.

4.   Налагоджуйте емоційний контакт з класом та з батьками учнів.

5.   Ніколи не використовуйте оцінку як засіб покарання учня. Оцінка досягнень повинна орієнтуватися на успіх, сприяти мотивації на­вчання, а не її зниженню.

6.   Фіксуйте позитивну динаміку в розвитку кожного учня (не порівнюйте учнів один із одним, а порівнюйте певні досягнення сьо­годні і вчора).

7.   Розвивайте навички самоконтролю, вміння оцінювати свою роботу й роботу класу. Не бійтеся визнавати свої помилки. Постійно аналізуйте «плюси» і «мінуси» у своїй роботі.

8.   Використовуйте різні методики в групах, парах, індивідуально.

9.   Не утворюйте ситуацій, що травмують психіку, під час виставлення оцінок за конт­рольні роботи, семестрові тощо. Використо­вуйте оцінки не формально, а з урахуванням особистісних досягнень кожного учня.прагнення утвердитися як «старший», хто може опікува- ти ся меншими. Причому в однієї й тієї самої дитини це може поєднуватися.

Необхідно зазначити, що висока чутливість щодо характеру оцінного ставлен­ня проявляється саме в цьо­му віці. Діти вимагають ви­знання їхніх прав і досто­їнств , зчиняють справжній бунт проти тих дорослих, які в присутності інших дітей уражають їхнє самолюбство, підкреслюючи поведінкові недоліки або негативні риси характеру. Поряд з цим, вони бувають нетерпимими .до не­доліків інших людей, катего­ричними у своїх вимогах до них. Часто люблять кепку­вати з приводу невдач шкільних товаришів, дають їм різні образливі прізвиська.

 У психології є таке поняття, як «маски тривож­ності» (це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливос­тей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом’якшеному вигляді і не виявляти назовні). Але маска не рятує дитину від суб’єктивних переживань, тривоги, а лише дає змо­гу більш-менш успішно приховати її від оточення, це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти по­долання труднощів.

Підвищення психічної тривожності учня 5-го класу бувають пов’язані з нерозумінням змісту навчального матеріалу, тобто незрозуміле для учня слово може ста­ти «пусковим механізмом» формування дискомфортно- го стану. Занадто довгі, перенасичені змістом речення спричиняють ту саму реакцію — вичерпують енергетич­ні можливості дитини (речення має складатися не біль­ше, ніж із 7 слів).

Індивідуальна неповтор­ність дитини, яка характери­зує її відмінність від інших ді­тей, своєрідність її психіки та особистості виявляється та­кож і в виявах темпераменту. Знання особливостей індиві­дуальних відмінностей дуже важливі не тільки для психо­лога, а й для вчителя, оскіль­ки жоден метод впливу на ди­тину не буде достатньою мі­рою ефективним, якщо його застосовуватимуть до дітей * загалом, а не до кожної ди­тини зокрема.

Тому для правильного індивідуального підходу в про­цесі навчання і виховання вчителю необхідно спирати­ся на знання особливостей й тонкощів темпераменту

Відомо, що шкільна програма розрахована \ на дітей-сангвініків, тобто тих, які швидко пере- І ключаються з одного виду діяльності на інший,

 довго можуть бути працездатними і не втом­ім люватися, хоча відсоток таких учнів невисокий.

І Успішність навчання залежить не тільки від І методів навчання, айв першу чергу від мотивації учня, тобто від тих мотивів, заради І яких вчиться дитина.

Якщо дитина вчиться тільки заради того, щоб уник­нути покарання або тільки для того, щоб отримати гар­ну оцінку, то таке навчання не дає розвивального ефекту, а отримані знання рідко використовують у житті, меха­нічно заповнюючи пам’ять.

Внутрішня мотивація повинна переважати над зовнішньою, а на перший план повинен вийти мотив самоосвіти. Якщо переважає зовнішня мотивація, то в подальшому підвищується ризик виникнення інтелек­туальної й емоційної дезадаптації.

Тому, враховуючи вищеназвані особливості п’я­тикласника класному керівнику, вчителям-предметни- кам необхідно проявити м’якість, увагу, терпіння, пере­живання за дитину, не допускати покарання.

Робота з визначення адаптації дитини до нових умов навчання та виховання у середній школі дуже важлива, бо діти вступають у новий період життя, протягом якого йде становлення особистості п’ятикласника.

ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ В РІЗНИМИ ТИПАМИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Протягом своєї діяльності ми неодноразово звертає­мо увагу, що кожна дитина — абсолютно новий світ, не­повторний, не пізнаний до кінця і тому цікавий. Дуже часто у своїй практичній роботі стикаємося з тим, що одні прийоми навчання, які ми успішно застосовуємо у роботі з одними учнями, втрачають свою ефективність у роботі з іншими.

Знання особливостей індивідуальних відмінностей дітей дуже важливі для вчителя, оскільки жоден метод впливу на дитину не буде достатньою мірою ефектив­ним, якщо його застосовувати до дітей загалом, а не до кожної дитини зокрема. Науковці довели, що вибір тем­пераменту як основи оцінювання індивідуальних відмін­ностей дитини обґрунтований та ефективний. Викорис­товуючи інформацію про риси темпераменту, про форми його впливу, нам буде значно легше навчити наших дітей. Ми будемо мати в руках той ключик, який буде підходи­ти до кожної дитячої душі.

.., Тактика підходу вчителя до дітей-холериків:    ^

•  потрібно постійно, але наполегливо вимагати ви­важених, продуманих відповідей, спокійних, не­різких рухів;

•  виховувати стриманість у поведінці, у взаєминах з товаришами та дорослими;

•  під час виконання навчального завдання слід формувати вміння послідовно, за певним пла­ном вести роботу;

•  треба вчити виконувати продуктивну роботу;

•  у таких дітей необхідно розвивати альтруїзм, по­чуття справедливості, увагу до почуттів інших людей;

•  корисно давати завдання, які деякою мірою пе­ревищують сили дитини та здібності, щоб вона зрозуміла, що не така всемогутня, якою себе уявляє.

Тактика підходу вчителя до дітей-меланхоліків у навчанні не можуть витримувати сильне і довге напруження, що пояснюється вели­кою реактивністю (силою) фізіологічних про­цесів та швидким гальмуванням клітин їхньо­го мозку;

потрібна постійна підтримка, додавання впевне­ності — «в тебе вийде», «ти найкращий» і т. ін.

Сангвіністичний тип темпераменту:

Флегматичний тип темпераменту:

щоб зрозуміти новий матеріал, дитині по­трібно більше часу;

дивом справляється з монотонними завдан­нями;

необхідно враховувати її бездіяльність та лінь;

необхідно постійно збуджувати її психічну активність (вправи, ігри), будити її думку; не квапити під час підготовки завдання на контрольній роботі, тому що це не дасть ба­жаного результату, а спричинить ще більше гальмування швидкості виконання дій.

якщо навчальний матеріал не цікавий, з однома­нітними формами роботи, що не викликає емо­ційного настрою, дитина погано засвоює мате­ріал, розсіяна;

якщо навчальний матеріал цікавий, викликає гарний емоційний настрій, то дитина швидко засвоює матеріал, багато запам'ятовує; за правильного виховання — товариські, від­верті, з активною навчальною чи життєвою по­зицією;

за несприятливих умов виховання — легковаж­ні, не вміють доводити справу до кінця, негатив­но ставляться до навчання, переоцінюють себе й свої можливості;

необхідно вчити організовувати свою діяльність; розвивати увагу дитини, навчаючи різним засо­бам виконання певної дії.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Козакова С. Новичок в классе // Школьный психолог. — 2002. — № 29, август.

2.   Прихожан А. Учебные трудности пятиклассников // Школьный психолог. — 2002. — № 13, апрель.

3.   Прихожан А. Пятиклассники. Собрание для родителей // Школьный психолог. — 2002. — № 12, март.

4.   Пільник О. Знайомимося з майбутніми п’ятикласниками // Початкова освіта. — 2005. — № 17, травень.

5.   Бех І. Психологічний супровід особистісно орієнтованого виховання // Початкова школа. — 2003. — № 3.

6.   Келлер Г. Бути учнем-невдахою — це назавжди? // Почат­кова школа. — 2003. — № 10.

7.   Орел Л. Реалізація принципу наступності під час вивчення геометричного матеріалу 11 Початкова школа. — 2003. —

№ 3.

С.

Надруковано за матеріалами журналу «Шкільному психологу.

8.     Ілляшенко Т Як допомогти дітям із труднощами в навчан­ні // Початкова школа. — 2004. — № 5.

9.     Вех І. Почуття успіху у вихованні особистості // Початкова школа. — 2004. — № 12.

10.  Гриневин Л., Щербакова Л. Моніторингові дослідження якості освіти учнів четвертих класів загальноосвітніх на­вчальних закладів // Початкова школа. — 2005. — № 7.

11.  Деркач В. Актуальні питання наступності // Початкова шко­ла. — 2005. — № 10.

12.  Лунъков А. И. Как помочь ребенку в школе и дома. — М., 1995.

13.  Митина Л. М. Управлять или подавлять; выбор стратегии профессиональной жизнедеятельности педагога. — М., 1999.

14.  Фопелъ К. Как научить детей сотрудничать? — М., 1998.

15.  Фопель К. Энергия паузы. — М., 2001.

С. Кельнер, ЗШ № 126, м. Кривий Ріг,