понеділок, 7 грудня 2015 р.

Подорож селом Черниця

                        
     Моє село Черниця - звичайне невелике західноукраїнське поселення з давньою історією і мальовничими околицями. Але для мене моя мала батьківщина є найкраща і найрідніша. Тому я вирішила підготувати екскурсію Черницею, щоб і ви, мої читачі, побачили красу мого села і дізнались його історію.
     Отже, село Черниця, згідно з першими письмовими згадками,засноване приблизно 1578 року. На рубежі XVI - XVII століть тут було збудовано оборонний замок, який проіснував до середини XVIII століття, пізніше переоблаштований на панський маєток.
Сама назва стверджує, що в сиву давнину тут був монастир [черне­ча оселя]. Документальних даних про існування в Черниці жіночого мона­стиря не збереглося. Але про те, що граф С.Ржевуський, з родини власників навколишніх сіл біля селища Старий Розділ, підтриму­вав матеріально чернецтво і церкву, є багато документальних свідчень.
Існування монастиря в Черниці підтверджується переказами ста­рожилів. Кількість черниць могло бути до 10 осіб. У ті часи монас­тирі, у яких нараховувалось до 10 монахів, ніде не реєструвалися. Пізніше, коли в 1647 році граф С.Ржевуський заснував у Роздолі укріплений монастир ордену кармелітів, вірогідно, що черниці пере­їхали туди. З цього часу, ймовірно, і припинив свою діяльність монас­тир у Черниці.     
Виходячи із всіх цих обставин, можна вважати, що назва села по­ходить від перших поселенців- “черниць”.
 Розбудова села розпочиналась навколо замку, а пізніше - те­риторією панського маєтку.
Перші поселенці в основному займалися роботами в лісі: по­люванням, збиранням лісових ягід, хмелю, грибів, заготівлею дерев­ного попелу, виловом риби. Навколишня територія була вкрита зде­більшого лісами, болотами та водоймами. З часом, здійснивши ви­рубку лісу в місці теперішнього “ Завалу “, на досить родючих землях поселенці вирощували городні культури для власних потреб. Посту­пово кількість жителів села збільшувалась. Маючи місцеву робочу силу і дешевий будівельний матеріал, власник села для охорони свого майна і поселенців від нападів грабіжників, кримських татар і турків збудував оборонний замок, у якому розмістились його житлові спо­руди.
     Про існування церкви на той час немає документальних підтверд­жень. Зате відомо, що в церкві села збереглося Св. Євангеліє, видане у Львові Братством Ставропігії в друкарні Михайла Сльози, датоване 1665 роком.
У цьому Євангелії є дарчий напис: ’’Євангеліє тобто Благовістя Богодуховенних євангелістів за привілеєм єго Королівської ми­лості, і за благословенієм святійших патріархів. А Боголюбивого єго господина отця Атанасія Желіборського єпис­копа, Львівського Галицького і Каменець - Подільського в Львові. В типографії Михайла Сльози віку 1665 місяця березня, 1”.
У церковних актах збереглась давня печатка села Черниця, на якій зображений селянин у довгій сорочці, підперезаний ремінцем. Він соки­рою в лісі рубає дерево. Напис на печатці зроблений польською мовою: ’’Печать громади села Черниця”.
     Другий історичний факт, записаний у хроніці міста Долина, свідчить, що в 1694 році через село Черниця з-під Львова переходив ос­танній загін татарських військ у напрямку Жидачева і Долини, грабу­ючи по дорозі місцеве населення.
Як було заведено з тих часів, майже всі населені пункти, на випадок наближення непроханих гостей чи ворогів,облаштовувались сторожо­вими вежами - баштами. Їх будували на найвищих горбах, біля них постійно чергувала сторожова варта. Така сторожова башта була в Черниці. Місцевість, де стояла така сторожова башта, дотепер має на­зву “біля Башти”.
За переказами, такі сигнальні вежі стояли поблизу сіл Крупська та Дроговижа. При наближенні татар вартові підпалювали бочки із смо­лою, і чорний дим стовпом піднімався в небо. Це був сигнал тривоги. Кожен господар забирав свою сім’ю, майно, худобу і шукав захисту за стінами укріплення чи замку. Люди також переховувались у лісах та болотах. Так, за переказами, ті, що ховалися по болотах, вирізали собі очеретину і пірнали з нею під воду, а на поверхні тільки де-не-де вигля­дали верхівки очеретяних трубочок.
У податкових реєстрах початку ХVІІ століття згадується про те, що на території села Черниця знаходився замок і водяний млин.
Русло річки, яку теж названо Черничка, у ті часи було набагато ширше. Про це свідчить рельєф навколишньої місцевості. Риба, яка водилася у ній, входила в харчовий раціон мешканців села і панського замку. Частина ставків була сільська, а частина - панська. Пізніше че­рез збільшення потреб у споживанні риби родина Ржевуських, яка була власником маєтку, уздовж русла річки обладнала штучні ставки. Від них і до тепер залишилася назва сінокосів “На ставах. При панському дворі існував фільварок.
Інвентарні записи 1738 року дають досить детальну і широку кар­тину села. Тут нараховувалось 72 двори: 61 двір кметів та 11 дворів загородників.  Половина села була забезпечена тягловою силою. У селі було 35 пар волів. Тобто, половина села була забезпечена тягловою силою. Кметі мали земельні наділи по 2,5 гектара. За цю зем­лю відробляли панщину по 2,5 дні на тиждень та один день був шар­варковим (призначений для виконання ремонту доріг, гребель,ставків та іншого громадського майна). Селяни давали щороку по 10 четвертин вівса, 3 четвертини хмелю, 2 курки, одного півня, 6 ліктів прядива. Виготовляли по одному вулику для поміщиць­кої пасіки і платили по 2,5 злотих земельного податку. Пасіка в пана була дуже велика. Розміщалася вона у декількох місцях. Пасіку об­слуговували декілька пасічників. На панщину виходили о 9 годині ранку. Щоночі 3 чоловіки повинні були стерегти панське майно. Сільський мельник щороку відгодовував поміщикові одного кабана та виконував на фільварку різні столярні роботи. Сільський швець-чоботяр здавав панові по дві вичинені шкіри з корів або биків.
На фільварку була велика конеферма. Утримування на фільварку коней графу Ржевуському приносило чималий дохід.
У 1820 році в Черниці було 12 дворів, які мали земельні ділянки до трьох моргів, 19 дворів - до 8 моргів, 44 двори - по 9-17 моргів, а та­кож було 2 куркулі, які мали понад 18 моргів.
При панському дворі продовжувала працювати ґуральня з олійнею, а також стайня з возівнею. Згадки про існування млина в цей час немає. З переказів старожилів до нас дійшла інформація, що на початку ХІХ сто­ліття була велика весняна повінь і власник млина ввечері забув відкрити допоміжні шлюзи, якими могла зійти зайва вода. За ніч у водосховищі було стільки води, що існуюча дамба не витримала тиску - і вода її знесла разом з водяним млином. На відновлення млина в мельника коштів не було. З цього часу і перестав працювати водяний млин.
У 1880 році в Черниці проживало 794 особи.
У 1886 році в селі переобладнали жидівську корчму під громадський шпихлір (комору). У 1898 році в ньому зберігалося 88 центнерів зерна. Шпихлір був спалений під час Першої світової війнн.
Інвентар Черницької парохії вказує, що вона в цей час належала до циркуляру Бережан. Пізніше в повітних актах - до Стрийського цир­куляру.
Після Подлевських село Черницю викупив інженер Вітольд Стефанус. Згідно земельного акту, В. Стефанус
у 1921 році віддав парцелю [зе­мельну ділянку] на будівництво нової церкви в селі.
На початку XVIII століття, коли припинились війни та пограбу­вання татарами, життя села Черниці заново почало оживати. У селі почали відновлювати давні українські традиції та обряди. Для проведення релігійних Богослужінь громада села за свої кошти збудувала нову церкву.

                                                       Зупинка 1. «Просвіта»
На початку ХХ-го століття «Просвіта» відіграла особливу роль у пробу­дженні національної свідомості народу. Активісти читалень згуртовували навколо себе ініціативну молодь, вели роз’яснювальну роботу серед насе­лення щодо історичного минулого. Трактували причини злиден­ного життя селян. Під впливом просвітницької роботи і нетерпимості на­селення до існуючого ладу, влітку 1902 року Галичину охопила хвиля страй­кової боротьби. Селянський рух не оминув і Черницю. Під загро­зою страйку поміщик змушений був піти на збільшення заробітної плати селянам, зменшити податки.
Після захоплення Західної України буржуазною Польщею в 1919 р. оку­паційна влада чинила тут різного роду перешкоди для розвитку націона­льної культури, просвіти та освіти корінного українського населення. У 1922 році Жидачівське староство закрили і заборонили діяльність читальні у Черниці. Дозвіл на відновлення читальні був отриманий тільки у 1925 році.
 У 1935 році в Черниці нараховувалось 175 дворів.. Ве­ликий вплив на свідомість молоді Черниці в 30-х роках мала читальня, яка розташовувалась у хаті Лучака. Активістами читальні були і Ярослав Більсь­кий, і Бінас. Лучак відкрив свій магазин. У читальні відбувалось обговорення «Кобзаря» Т.Г.Шевченка та творів інших українських письмен­ників. Оскільки на той час не було спеціальних приміщень, активісти чи­тальні ставили вистави, читали вірші по хатах. Читальнею в селі служила викуплена селянами стара жи­дівська корчма. У цей час у бібліотеці читальні нараховувалось 283 книги. У 1937 році польською поліцією з бібліотеки була конфіскована «Історія України». У1938 році влада заборонила діяльність читальні знову. Під страхом переслідування активісти «Просвіти» проводили масові читання, ставили вистави за межами села. Серед таких місць - Рудницький ліс, захисна лісопосадка біля залізнично­го полотна, куточок біля села Верин, під горою Берда.
     У кінці XIX століття в Черниці нараховувалось 800 жителів, з них — 196 поляків, українців — 586, євреїв — 13.
З 1939 по 1941 роки, з приходом радянського режиму, діяльність читальні було заборонено.

Робота читальні “Просвіта" в період німецької окупації з 1941 року по 1944 роки знову відновилася. Після Другої світової війни діяльність “Просвіти ” знов припинилася і відновилася лише в 90-ті роки з відродженням Української незалежної держави.Старі будівлі не збереглися. У 80-х роках ХХ ст. колгосп збудував новий будинок культури, в якому знову почала працювати Просвіта”.
                                                    

  Зупинка 2. Школа
Перша приватна школа була відкрита на межі двох сіл поблизу костелу наприкінці XIX століття. Школа була заснована з допомогою селян та власниці села Людвіги Нагуйовської. Вона від початку була платною. Через бідність не всі селяни могли посилати своїх дітей до школи. В кінці ХІХ-го століття у зв’язку з тим, що навчальний заклад  не поміщав усіх бажаючих, було збудовано дві школи: в Черниці і Пісочній. В Черниці - поблизу нинішнього пам’ятника “Борцям за волю України“. Директор у школах був один і жив у Пісочній. Так проіснувала трирічна початкова школа до 1930 року. Згодом громада двох сіл звернулася до власника Черницького маєтку інженера В.Стефануса, щоб він допоміг спільними зусиллями збудувати нову школу. В.Стефанус погодився. Під будівництво вирішили віддати став, воду спустили, висушили і підготували майданчик. Цю земельну ділянку, яка належала Стефанусу, віддав громаді безкоштовно. Як інженер,він сам і очолив будівництво. В основу фундаменту були закладені дубові колоди із місцевого лісу. Стефанус звернувся до Польського уряду за позикою для закупівлі матеріалів. Польським урядом було виділено 250 тисяч золотих. Два поверхи були розраховані під класи, а третій-для проживання учителів. З по­вної суми позики було використано 230 тисяч золотих. В. Стефанус був дуже розумним і далекоглядним інженером і політиком, тому запропо­нував назвати школу на честь керівника Польського уряду Ю. Пілсудського. Громада згодилася. Частково позику було повернуто, а залишок уряд погасив сам.
Будівництво школи розпочато у 1931 році і протягом двох років було закінчено. Після відкриття нової школи діти навколишніх сіл Пісочна, Черниця, Надітичі, Київець та Держів змогли здобувати осві­ту за семирічною програмою. З 1948 року розпочато навчання за 10- річною програмою. Протягом перших декількох десятиліть наповнюваність навчальних класів була достатньою. Пізніше, з появою більшої кількості учнів, поверх, який призначався для проживання учителів, переобладнали під навчальні класи.
З 80-х років школа не задовольняла потреб у навчальних приміщеннях та не відповідала нормативним вимогам. Громадськість зверталася у різні інстанції з про­ханням побудувати нову школу. Через нестачу  навчальних приміщень по­чаткові класи розмістили у дитячому садочку Пісочненський склоза­воду. Це частково вирішило проблему розміщення учнів. У цих же ро­ках прийнято рішення про добудову до існуючої школи. З різних причин будівництво так і не розпочали. Тільки у 2000-х рр. проблема добудови школи частково почала вирішуватися. На жаль, будівництво триває до сьогоднішнього дня
 


Зупинка 3. Римо-католицький костел


Час будівництва костелу у селі Черниця точно не відомий. У кінці XIX століття в Черниці нараховувалось 196 поляків, значить, можна вважати, що у цей час і був збудований костел. Згідно історичних довідок, у даній місцевості у 1914 - 1920 роках часто проходили воєнні події. Змінювалася влада. У 1920 році розпочалася ра­дянсько-польська війна, яка закінчилась перемогою поляків, і Захі­дна Україна перейшла у власність Польщі. Після цих подій на тери­торію села Черниця переселилося ще декілька десятків польських сімей. У 1921 році власником села Черниця та його маєтку став Вітольд Стефанус, який теж був поляком, тому багато коштів він вкладав у римо-католицький костел.
Стіни костелу були вимурувані із цегли, а верх покритий паленою черепицею, яка цвяхами прибивалася до лат. Костел мав дуже гарну форму. Поруч з ним знаходилося польське кладовище, де було де­кілька десятків поховань, у тому числі батька власника маєтку В.Стефануса.
У 1939 році, на початку Другої світової війни, поляки змушені були покинути територію України, яку окупували російські війська. З цього часу костел перестав функціонувати. Усі цінні речі, які були в ньому, поляки забрали з собою. Решта майна розтягли місцеві жителі. Будівля костелу стала нічиєю, почала руйнува­тися.

У роки радянської влади костел частково використовувався як спортзал місцевої школи. Пізніше будівля стала аварійною, спортзал ліквідували, а споруда і далі руйнувалася. У 1997 році  обва­лилася  фасадна сторона костелу. Недоглянутим зали­шилось і польське кладовище біля нього: повалились над­гробні пам’ятники, територія заросла чагарниками. Збереглась до теперіш­нього часу тільки гробниця батька поміщика В.Стефануса з над­гробним пам’ятником. Тіло свого покійного батька В.Стефанус ще задовго до відходу поляків перезахоронив на львівському кла­довищі. Як символ пам’яті, на кладовищі залишилась рости стара голуба ялинка.

                                             Зупинка 4. Панський маєток
Черницький замок був збудований ще в кінці XVII століття. Власники його часто змінювалися. Декілька разів був пограбованим та спаленим. З часом він втратив свою функцію оборонного замку, а став маєтком для проживання власників села. Останній його влас­ник, Вітольд Стефанус, багато уваги приділяв сільському господар­ству та промисловому виробництву, що приносило йому великі дохо­ди. У стайні на території маєтку утримував багато корів та коней. На площі 120 га землі вирощував сільськогосподарські культури. У 1929 році у селі Пісочна побудував фабрику з виробництва ігра­шок.
В. Стефанус приділяв велику увагу опікунству над дітьми - сирота­ми та багатодітними сім’ями. Він безкоштовно віддавав цим дітям мо­локо і хліб. Частково забезпечував їх взуттям та одягом.
Дізнавшись про таке успішне процвітання Черницького маєтку, уряд викупив у В. Стефануса двір з прилеглими будинками, парком і полем - 120 га, і заснував у ньому агрономічний інститут замість університету, якого домагались наші посли у сеймі.
У Черницькому агрономічному інституті працювали в основному інженери, агрономи, викладачі українського походження, які закінчи­ли вищі навчальні заклади, здебільшого за кордоном, найбільше - у Празі. Викладалися предмети спочатку польською мовою, а пізніше - украї­нською. Навчання в інституті було платним, навчалось близько 70 студентів. На території маєтку підтримувалася ідеальна частота і поря­док. У саду росли дерева тільки відбірних сортів, пішохідні доріжки були акуратно підсипані, з бордюрами по боках. Парк і маєток прикра­шали статуетки і декоративні арки. В парку росли дерева, завезені з різних країн Європи. У В. Стефануса була така традиція, що їздова карета під’їжджала до головного палацу господаря, об’їжджала на­вколо круглої і квітучої клумби тричі. Коні, яких брали в упряж до ка­рети, доглядались окремо з особливою увагою.
Чистоту і порядок на території маєтку утримували працівники і студенти інституту. Цей заклад вважався зразковим у регіоні. Проіснував він до 1936 року, коли його перевезли до Станіслава (тепер Івано - Франківськ ). На його базі після цього організували сільськогосподарський технікум з трирічним терміном навчання. Профілюючими спеціальностями в ньому були аг­рономія, зоотехнія, ветеринарія. У 1937 році збудували великий корів­ник. Технікум мав підсобне господарство і 120 гектарів землі, там харчувалися студенти, частково продукцію відправляли для по­треб району. Навчання в Черницькому технікумі тривало і за радянських часів аж до 1964 року. В цьому році технікум розформували і на його базі відкрили од­норічну сільськогосподарську школу, яка проіснувала до 1979 року Її перевели у село Красів. Так закінчилася істо­рія Черницького сільськогосподарського технікуму. Із стін його вийш­ло декілька сотень висококваліфікованих спеціалістів, керівників, викладачів, професорів, кандидатів і докторів сільськогосподарських наук.
З 1979 року розпочався різкий занепад цього прекрасного куточках і гордості села Черниця. Лісопарк і сад стали заростати чагарниками і бур’янами, будівлі і споруди інтенсивно руйнувалися. Часта зміна тим­часових власників і їхня байдужість ще більше прискорювали руйна­цію цього мальовничого куточка села. Цінні породи дерев, які були за­везені з Європи, по - хижацьки почали вирубувати, безкарно нищились статуї. Учбовий корпус і будівлі, які потребували капітального ремон­ту, руйнували, знімали паркет, розкрадали декоративні кахельні печі. За десять років такого безгосподарного існування маєток перетворився у купу руїн.
Надія на відродження з’явилася тоді, коли у 1991 році Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва вирішив узяти його під свою опіку і перетворити на виробничо - навчальну базу. Задум сподобався мешканцям села, одноголосно його підтримано на сході села. Але через неправильний підбір відпові­дальних за цю базу, а пізніше через нестачу коштів на рестав­раційні роботи,процес занепаду став ще більш відчутний. У кінці 90-х років територія стала такою жалюгідною, так що відновити її практично неможливо.

Зупинка 5.”Памятник борцям за волю України”
Ще в  часи німецької окупації активісти місцевої “Просвіти” встановили дерев’яний хрест і навколо нього насипали курган. Біля нього “Просвіта” проводила масові відзначення українських національних свят, ставила концерти. Після приходу комуністичного режиму цей пам’ятний хрест і кур­ган повністю зруйнували. Внаслідок проголошення незалежності України в 1990 році по всій країні почали масово відновлювати пам’ятники , знищені ра­дянським режимом.  Жителі села Черниця теж не відставали у відродженні національних традицій. Було прийня­то рішення відновити пам’ятник, встановлений на честь на­ціональних героїв села.  У 1992 році громада вирішила збуду­вати біля цього місця новий пам’ятник “Борцям за волю України“. Спочатку було насипано курган. Коли він був майже завершений, випав сильний дощ, і курган почав розпов­затися. Тоді цю форму пам’ятника  відмінили і вирішили зробити його з каменю. Місцеві активісти (кон­курсну комісію очолив Іван Кахнич) оголосили конкурс на кращий ескіз пам’ятника. За основу було прийнято проект місцевого художника Андрія Засідковича, який до­повнили компонентами інших авторів. Архітектурну розробку було схвально сприйнято місцеви­ми жителями. У 1992 році приступили до будівництва пам’ятника.
Перед початком будівництва було зібрано пожертви. Велику допомогу в придбанні матеріалів надали підприємства ВО “Сірка“, “Миколаївцемремонт“, миколаївське СРБУ, Жидачівське дорожнє управління, колгосп “Світанок”, Пісочненський склозавод. Безпосередньо до виконання будівельних робіт залучались місцеві спеціалісти та молодь. Для облицювання основи тумби пам’ятника Михайло Венчак привіз дві машини гірського карпатського каменю. Великий нержавіючий хрест і три­зуб зробив Михайло Головко, бетонний тризуб ви­готовляли Богдан Готліб, Василь Готліб, Ігор Луцишин. Належну до­помогу надавали Михайло Демко, Володимир Демко, Михайло Жолінський, Олесь Карвовський, Михайло Василів та інші жителі села. Таблицю з написом “Борцям за волю України “ та лаврову металеву гілку, яка огортає хрест, виготовили у Львівській художньо - реставраційній май­стерні за сприянням Василя Шумського. У 1993 році пам’ятник, висотою біля восьми метрів, був завер­шений. Залишилось звести огорожу навколо нього і огородити части­ну прилеглої території, на якій заклали парк. Для огорожі викорис­тали частково стару огорожу з-під церкви, а решту виготовили свої­ми силами місцеві жителі. Перше масове святкування біля пам’ят­ника було проведено 24 серпня в день третьої річниці проголошення незалежності Україна за участю сільського хору під керівництвом Ганни Топчак. Таке масове святкування національного свята і вдалося на славу. Наступного року в день святкування 4-ї річниці проголошення Незалежності України у святковій обстановці прове­ли освячення і відкриття цього пам’ятника за участю п’яти священиків. На освячення прибув колишній парох Черниці мітрат Богдан Щур, якому на той час виповнилося уже 83 роки. Озвучення свята провів Богдан Фик. Після проведен­ня святкових ритуалів був даний концерт за участю черницького та пісочненського хорів, а також прибув із концертною програмою хор колишніх політв’язнів міста Новий Розділ. Проведенню свята сприяла сонячна і тепла погода. Від місцевих жителів по завершенні святку­вань прозвучало багато подячних слів на адресу організаторів будів­ництва і святкувань. У наступні роки навколо пам’ятника висад­жено декоративні дерева, які ще більше прикрасили святиню села.
Надалі стало традицією у день проголошення незалежності Украї­ни біля цього пам’ятника проводити масові святкування за участю місцевих аматорів.
У 2008 році родина Віри Кіндій в цьому парку встановила дубо­вий хрест із розп’яттям Ісуса Христа. Його освятили та впорядкува­ли прилеглу до нього територію. Ця споруда гарно прикрасила центр села.


                                                      
Зупинка 6.”Гринчиха
Над річкою Черничкою на окраїні села витікає джерело, зване здав­на “Гринчиха”. Вода в ньому вважається цілющою, особливо для очей. Має заспокійливі властивості при нервових недугах та стресах. Побу­вавши в цьому місці, відвідувачі отримують заряд позитивної енергії. Тут мож­на усамітнитися та звернутися за допомогою до Всевишнього Ісуса Христа та Пречистої Діви Марії.
Тривалий час джерело було місцем прощі. З далеких сіл приходили люди до нього по воду. Місцева громада освячувала воду на Йордан. Сама назва джерела, за переказами, пов’язана з іменем жінки, якій над джерелом з’явилася Пречиста Діва Марія та торкнулася стопами землі. Згідно спогадів старожилів та записів у стародавніх кни­гах, ця подія сталася в 1725 році. Під час пошесті чуми в навколишніх селах, жінка, на прізвисько «Гринчиха», пам’ятаючи про цілющість води,  набирала з джерела воду і ходила від хати до хати, кропила будинки і всіх, хто в них проживав. Незабаром епідемія стала згасати, а згодом взагалі припинилася. Для увічнення пам’яті про ці події над джерелом поставили великий дубо­вий хрест. З часом цей хрест зігнив, а на його місце поставили но­вий. Передостанній дубовий хрест поставив Більський Іван - церков­ний провізор села, а джерело зсередини він виложив дубовими брусами. Верхня частина була вимурувана з цегли. Після війни новий хрест по­ставив Деркач Василь.
У 1980 році родина Більських, яка проживає неподалік, на власні кошти та залучені пожертви односельчан оббетонувала це джерело і зробила з нього криницю. Над нею поставили дах, а збоку встановили кам’я­ну фігуру Пречистої Діви Марії. Невелику територію біля криниці обго­родили і засадили деревами.
У 2007 році родина Романа Кіндія з синами Мироном та Іваном на знак шани цього святого місця вирішила власним коштом збудувати велику каплицю, яка була зведена силами приватної фірми “ ТВД” зі Львова, що була в їхньому підпорядку­ванні.
Сюди було проведено електричну лінію для освітлення каплиці та навко­лишньої території, виготовлено та встановлено огорожу, викладено пішохідні доріжки тротуарною плиткою.
17 травня 2009 року стало днем відкриття та освячення каплиці. На ці урочистості зійшлося дуже багато односельчан та прихо­жан з навколишніх сіл. І сьогодні можна побачити багато відвідувачів.

Пісня, присвячена «Гринчисі»

В чарівнім куточку Черниці,
Де сосни шепочуться стиха,
Стоїть там чудесна криниця,
А в ній є цілюща водиця.
Це місце усі звуть “Гринчиха”.
“Гринчиха”, “Гринчиха”, ти рідного краю сторона,
Тут сяє роками проміння молитов золоте,
Колись, в давнину, тут з'явилась Матінка Божа,
Це місце для нас урочисте, воно є святе.
Тут квіти, і трави, і птиці
Всевишньому славу співають,
Тут золотом в сяйві іскриться
 Казкова красуня-каплиця,
І щира молитва лунає.
На всю цю красу подивиться
Людей йде із всіх сіл багато:
Водиці живої напитись
І Діві Святій помолиться,
Поклін, честь і славу віддати.
Прийдімо, помолімося і ми нині,
Зцілімось водою з криниці,
“Гринчиха” - це наша святиня,
Для всіх християн Берегиня
В чарівнім куточку Черниці.

Автор: В.В.Городицький.

                              Зупинка 7. Церкви
                                            Церква Косми і Дем’яна
Перша церква в селі Черниця знаходилася недалеко від панського маєтку. Будівництво її було завершено
в 1709 році. Церква була по­вністю дерев’яною. Деревину для будівництва брали з навколишніх лісів з  хвойних м’яких порід, зверху будівля була покрита ґонтою. Церква мала три куполи з хрестами вгорі.
Поряд церкви стояла дерев’яна дзвіниця, яка теж була викладена м’якими породами дерев. Для з’єднання дерев’яних конструкцій церкви використовувались виключно дерев’яні кілки.
     Згідно інвентарних записів Черницької парохії 1810 року, церква була оцінена у 40 гульденів, а дзвіниця у 10 гульденів. Зате най­більший дзвін був оцінений у 75 гульденів, середній -  у 37,5, а менший -  у 20 гульденів.
На вигляд церква була невелика, але своїм внутрішнім оздобленням та зовнішнім вигля­дом, як мистецький твір народної архітектури, становила велику вартість.
   Так як церква із дзвіницею становила цінний архітектурний комплекс, її було взято під опіку тодішнього уряду.
У той час Черниця становила окрему єпархію, і тому мала свого священика. В історичних документах згадується останній священик, який правив богослужіння – о. Іван Ковальський. Він по­мер у 1795 році і похований на цвинтарі біля церкви Косми і Демяна. Надмогильна кам’яна фігура збереглась до теперішнього часу. На цьо­му ж кладовищі похований і власник Черниці того часу Подлевський. Зараз тут розміщені гос­подарства місцевих жителів Нільського, Бінаса та Деркача. Дім, у яко­му проживав священик, стояв при дорозі. Біля будинку - ви­копана криниця, яка збереглася і до сьогоднішніх днів. Назва криниці залишилась і до тепер - “Попова“. У ній дуже чиста та смачна вода. З неї воду беруть і тепер жителі навко­лишніх будинків, зупиняються проїжджі та прохожі, щоб втамувати спрагу.
Черницька церква Косми і Дем’яна служила парафіянам повних 200 років. Ще у 1911 році громада вирішила розібрати церкву і побудувати на цьому місці нову, але Австрійський уряд у Відні заборонив приступати до розбирання церкви, адже вона мала архітектурну цінність. Церковний комітет уже мав на меті будувати нову церкву з цегли, але у 1914 році почалася перша світова війна, і справа зупинилася. Богослужіння продов­жувалися далі в старенькій церкві аж до 1920 року. Останній раз тут проводили службу Божу на Великдень. Відправа закінчилася, і люди вийшли під церкву для освячення пасок. У цей момент купол голов­ної бані обвалився і упав у середину церкви. Сільська громада залишилась без своєї церкви, і люди почали ходити до церкви в Пісочну.
                                  
                                              Церква Вознесіння Господнього
Біля церкви стоїть пам’ятник названий «хрестом свободи». Весною 1848 року Австрійську імперію охопила революція. Імпе­ратор Фернандо підписав указ про скасування панщини в Галичині. Цей указ був оголошений народу 22 і 23 квітня. По селах їздили австрійські чиновники,які скликали селян, виголошували промови і читали указ. На честь такої знаменної дати громадою села виготовлено пам’ятник у вигляді кам’яної фігури, увінчаної хрестом, який і зараз стоїть на території церковного подвір’я при дорозі. У центрі па­м’ятника викарбуваний напис ”В честь скасування панщини 1848 року”.
Парохіяльний комітет під проводом нового священника о. Е.Каленюка енергійно взявся за будівництво нової церкви в порозумінні з власником села Вітольдом Стефанусом, який відпустив земельну ділянку на новому місці при до­розі. Нову церкву відкрито і освячено в 1922 році на свято Вознесіння Господнього. На честь цієї дати дотепер в Черниці відзначають соборне свято. До цього свята пізніше був офіруваний образ “ Воскресіння Христове” Лютаком Степаном Герасимовича, 1868 року народження, який був головою сільської Ради з 1915 по 1939 роки. Він же, маючи на господарці 6 коней, допомагав  возити дерев’яні бруси із Жидачева.
Одразу після закінчення другої світової війни в церкві зробили капі­тальний ремонт і почали відправляти церковні обряди.
У 1944 році радянські війська форсували річку Дністер,обстрілювали позиції німців, які укріпилися на правому березі та у селі. Від прицільного артилерійського вогню один сна­ряд попав у церкву. Ліве крило церкви було сильно розтрощене, і дощові води почали вливатися до середини. Після відступу німецьких військ громада села відремонтувала цю про­боїну.
У 1956 році церковний комітет приступив до відновлення церкви і установки іконостасу який виготовив Іван Чміль з Болехова. Він його виготовляв у м. Болехові та по частинах перевозив та установлював. Іконостас малював Дмитро Бойко з Жулина.
Сам іконостас розташований у три яруси.
 Перший ярус - це Вхідні Царські ворота, по обидві сторони розташовані великі образи: зліва - Пре­чиста Діва Марія з маленьким Ісусом на руках, а справа - Ісус Христос.
На другому ярусі іконостасу вміщені ікони, присвячені 12 найважливішим празникам у році, до яких належить:
1.
.    Різдво Пречистої Богородиці
2.
.    Воздвиження Чесного Хреста
3.
.    Різдво Господа нашого Ісуса Христа
4.
.    Богоявления Господнє
5.
.    Стрітення Господнє
6.
.    Благовіщення Пресвятої Богородиці
7.
.    Воскресіння Господнє
8.
.    Вхід в храм Пресвятої Богородиці
9.
.    Преображення Господнє
10.
0.  Успення Пресвятої Богородиці
11.
1.  Зіслання Святого Духа на апостолів
12.
2. Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа.
У третьому ярусі на іконах зображено
дванадцять апостолів на Тайній Вечері.

У 1959 році відновлено кивот на головному престолі та реставровано ста­родавнє св. Євангеліє 1659 року виготовлення, яке було знай­дено в 1944 році на подвір’ї церкви, потерте й сплюндроване. Його рес­таврація коштувала 2000 карбованців.
У 1960 році на храмове свято Вознесіння Господнього відбулося урочисте освячення іконостасу, фелону та іншої придбаної церквою утварі. На це свято зібралося дуже багато місцевих жителів і гостей. Па­рафіяни були дуже задоволені завершенням справи. Але це було уже передостаннє свято, яке відправлялося за усіма місцевими обрядами.
 Із спо­гадів пароха церкви Олександра Сабата: «Відчуття недоброго було ще за тиждень до закриття церкви під час відправи Служби Божої. Людей було повна церква. Погода була ясна і сонячна. Після відспівування “Іже херувими” в церкві стало темно. Чорні хмари закрили небо так , що було  як уночі. Тому треба було поставити свічку до служебника дуже близько, щоб відчитати молитву. І справді, недобрі відчуття справди­лися: незабаром церкву було закрито».
     Улітку 1961 року церкву, як дочерну, закрили на 28 років ,і вона стояла як сирота. Біля неї тільки час від часу ставили квіти або робили обхід господарі для того, щоб перекона­тися, чи все знаходиться на місці.
У 80-х роках надійшла вказівка до місцевих Рад про те, щоб на базі місцевих закритих церков зробити історичні музеї села. Не мину­ла ця настанова і Черницьку церкву , яка була закрита на замки, ключі від яких знаходилися в одного з місцевих жителів. За ними по­чали нишпорити представники з району разом з головою сільської Ради, але безуспішно. Усілякі просьби віддати ключі не давали успіхів. Тоді прислали автобус з нарядом міліції, який вирішив виламати двері та зайти всередину, але місцеве населення збіглося як по команді й відтісни­ли міліцейський наряд. Йому більше нічого не залишилось, як повер­нутися назад, щоб не спровокувати конфлікт. Громада села передчу­вала,що влада так легко не відступить, і встановила цілодобове чергу­вання біля своєї святині. Районні керівники з другим візитом не заба­рилися. Через декілька днів знову приїхали непрошені гості, але з со­бою взяли декілька злісних зеків , які погодилися відкрити церкву за умови, що їх звільнять з-під арешту. Але і ця спроба за­кінчилася провалом. У результаті цієї акції “дісталось” голові сільської Ради і ще декому.
Переконавшись у тому ,що місцева громада поглумитись над святинею не допустить, візити районних представників припинилися. Події того часу дали сильний імпульс місцевій громаді до реставрації і віднов­лення церкви. Підпільно біля кладовища стали виготовляти металеві стійки під дзвіницю, а коли колони повністю за­кінчили, за один день вкопали біля церкви, забетонували і повісили на них дзвони. Ці дзвони дотепер служать місцевим мирянам, сповіщаючи про різні події.
Підпільно з 24 серпня 1988 року на кошти громади села львівські майстри почали ремонт церкви ззовні. Ремонт коштував 8300 крб. 3 11 жовтня 1988 року приступили до реставраційних робіт іконостасу. Ремонтні роботи виконували майстри із Жовкви, Миколаєва, Львова. У художніх роботах брав участь і місцевий художник Андрій Засідкович. Внутрішні реставраційні робо­ти обійшлися громаді у 7000 крб. Основним організатором всіх цих робіт був місцевий житель Богдан Хомин. Допомагав йому Михайло Хомин.
23 квітня 1989 року, на Вербну неділю, відбулося урочисте відкрит­тя оновленої церкви. На це свято з’їхались 14 священиків. Серед них були вихідці з Черниці - Степан, Василь і Ярослав Хомини.
З 12 червня 1989 року розпочали ремонт та розмальовування інтер’єру церкви. У цей же час зроблено було реставровано великі образи, які стали основною прикрасою церкви:
“ Ісус Христос серед дітей”,“ Воскресіння Лазаря”,“ Ісус Христос при криниці в розмові зі Самарянкою “,
“ Іван Хреститель”, “ Матір Божа на земній кулі”. Реставрацією головних образів займався місцевий художник Андрій Засідкович.
Не підлягав реставраційній роботі надпрестольний об­раз “Покрова”, який кріпився до стелі розміром 3x3 метри, тому А. Засід­кович намалював його копію. Реставровані образи мають  істо­ричну цінність, бо створив їх художник Й. Буковчик у 1923 році. За­лишились нереставровані образи, які перейшли у спадок від старої церкви Косми і Дем’яна: “Матір Божа”,“Ісус Христос”,“Матір Божа з Ісусом”,“ Святий Миколай” “ Нерукотворний образ”.
На початку 90-х років завершились основні  відновлювальні  роботи церкви. Оскільки покрівля церкви була досить старою, ще з часів її будівництва, церковний комітет у 2006 році вирі­шили замінити її. Для покрівлі головних п’яти куполів церкви закупи­ли спеціальну нержавіючу з жовтим покриттям бляху. Організаторами цих робіт були Ярослав Загайський, Мирослав Фарбітник та Роман Кіндій.

Немає коментарів:

Дописати коментар